смт Поморяни
Країна:Україна
Область/АРК: Львівська область
Район/міськрада: Золочівський район
Рада: Поморянська селищна рада
Код КОАТУУ: 4621855600
не офіційний сайт: www.pomoriany.at.ua
Основні дані
Засноване: 1450
Магдебурзьке право коли видано - невідомо, було відновлено Якубом Собєським, батьком майбутнього короля Польщі Яна Собєського
Статус із 1940 року
Площа 4,18 км²
Населення 1505 осіб
Густота 408 осіб/км²
Поштовий індекс 80761
Телефонний код +380 3265
Географічні координати 49°38′37″ пн. ш. 24°55′57″ сх. д. / 49.643611° пн. ш. 24.9325° сх. д. (G)Координати: 49°38′37″ пн. ш. 24°55′57″ сх. д. / 49.643611° пн. ш. 24.9325° сх. д. (G)
Водойма річка Золота Липа, Махнівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Зборів
До станції: 19 км
До обл. центру:
- залізницею: 90 км
- автошляхами: 95 км
Селищна влада
Адреса 80760, Львівська обл., Золочівський р-н, смт. Поморяни
Поморяни - містечко (селище міського типу) Золочівського району Львівської області розташоване в неглибокій долині річки Золота Липа, що витікає з невеликого узгір'я Вороняк.
Назва
В давнину річка Золота Липа, починаючи від села Коропець до міста Бережани, була одним великим ставом і виглядала, наче море; тому поселення, що виросло над ним отримало назву Поморяни.
Є ще одне пояснення назви Поморяни: у давнину повелення навістив "помор", від якого померло багато людей. Доступ до Поморян був дуже важкий: води, стави, мочари і великі ліси давали запоруку спокійнішого життя. Околиці Поморян не надавалися на воєнні дії, проте були придатні для господарства.
Історія
Історики вважають, що перше поселення на цій території виникло ще у кам'яну добу. Про це, зокрема, свідчить знайдена у 1960 році кам'яна сокира.
Поселення, де зараз є містечко Поморяни, виникло у давнину, вже в XIV ст. тут існував замок українських шляхтичів Свинок, що його побудував Микола Свинка, який отримав велику ділянку землі від короля Казимира над Золотою Липою. За "Поморянською Хронікою", першими жителями Поморян були 32 українські родини і дві єврейські.
Найдавніше поселення, що його історики називають «старим містом», займало ледве 100 морґ і в площі оточене з усіх сторін високим чотирикутним валом. Міські будинки були розташовані в середині клина між Золотою Липою і Махнівкою. Посередині цього простору є велика прямокутна площа-ринок, на якій побудовано ратушу з триповерховою вежею і одноповерховою забудовою.
У давнину ратуша служила у нижній частині за склад зброї, а перший поверх був призначений на мешкання. За часів Австрії і Польщі нижню частину ратуші займали крамниці. З цієї площі вели дороги на північ - на Зарудку, на захід - на Загребелля і на схід - на Підзамче, де вони розходилися: одна до Кального, а друга до Розгадова. Чотирикутна площа ринку була забудована будинками, при східнім виході з ринку був кам'яний римо-католицький костел, а в північно-східній частині ринку - велика мурована божниця.
В кінці 15 століття маєтність перейшла до Жигмунта Сєнинського і була в руках цього роду до 1619-1620 років, коли ці землі купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі.
Якуб Собєський сприяв розвитку міста, поновив Магдебурзьке право, заклав костел і церкву, наділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні (легендарні подробиці, що на казковому скелеті обростають плоттю бувальщини), заснував притулок для убогих і старців. Після смерті Якуба Собєського замок перейшов у власність його дружини Теофілії, а вже від неї і син, звитяжець під Віднем Ян ІІІ, хазяйнує у цих землях. Навколо міста було насипано вали і викопано рови, направлені замкові мури.
Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і кримських татар. Так, 1672 року, коли Золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Та вже під час другого походу турків на Львів 1675 року залога замку, не маючи достатньо сил для оборони, покинула таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась у Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, однак невдовзі його відбудував тодішній власник Ян III Собеський.
Фортеця знов зруйновали 1684 року татари. Після цього замок витримав всі татарські напади й облоги 1687-1695 років. Після смерті короля замок переходив від одних власників до інших, дуже підупав і почав втрачати вигляд фортеці.
З 1740 року Поморяни були власністю Радзивілів. 1789 року перейшли у власність Прушинських.
Поморянський замок
Поморянський замок побудований на невисокім пагорбі і колись омивався з трьох сторін ставами, мочарами та водами Золотої Липи і Махнівки. Засновник замку назвав його "Корабом". У документі датованому 1497 роком згадується, що Микола Свинка був дідичем і власником села і замка Поморян. Польський хроніст Баліцький пише, що король Олександр привілеєм з 1504 року дав Поморянам статус міста й надав йому Магдебурзьке право, а також встановив торги і два ярмарки. Інший польський історик Дзєдзіцький вважає, що привілей, згадуваний Баліцьким, є лише відновленням для Поморян акту 1466 року, який міг загинути.
В кінці 15 століття маєтність перейшла до Жигмунта Сєнинського і була в руках цього роду до 1619-1620 рр., коли ці землі купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі.
У ті часи замок був добре укріплений, тоді ж зводиться нова порохівня, робиться великий запас зброї і гармат. Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і татар. Так, в 1672 р., коли золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Та вже під час другого походу турків на Львів в 1675 р. залога замку, не маючи достатньої сили для оборони, покинувши таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась в Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, однак невдовзі його відбудував тодішній власник Собєський. На жаль, фортеця знов була зруйнована в 1684 р. татарами.
Докладніше про цей епізод - словами журналістки Тетяни Костенко:« У той час поморянський замок відігравав велику роль у боротьбі з турками і татарами. В 1672 році на Польщу рушила величезна турецька армія Магомета IV, грабуючи і спалюючи все на своєму шляху. Були знищені замки в Золочеві і Зборові, згодом ворог напав на Поморяни. Жителі мужньо боронилися, відкрили шлюзи. Вали оточила вода, і ворог відступив. Через три роки турки вдруге напали на замок, але цього разу не вдалося його захистити. Місто і замок було спалено, багато людей забрано у полон. Для розбудови міста король звільнив його від податків, надав привілей, відбудував замок, спеціально запросив для цього архітектора, а також спеціального інженера для насипання валів і побудови нових високих мурів. В 1684 році татари облягли місто, і воно знову було знищено. Король Ян Собєський виділив 20000 злотих для потерпілих. Замок було поновлено, і це вже була потужна фортеця, яка втрималася від татарських нападів у 1687 і 1695 роках. Але згодом, коли він переходить у власність дітей Яна Собєського, втрачає воєнне значення і починає руйнуватися »
Як видно з документів та спогадів сучасників, поморянський замок був улюбленим місцем перебування короля Яна Собєського, який витратив на його відбудову 25 000 злотих, за допомогою інженера-спеціаліста (можливо, Шарля Бенуа) підніс його з руїн, значно укріпив та поліпшив. Після цього замок витримав всі татарські напади і облоги протягом 1687-1695 років. Після смерті короля замок переходив від одних власників до інших, дуже підупав і почав втрачати вигляд фортеці. З 1740 року був власністю Радзивілів. Сильних пошкоджень зазнав замок під час пожежі 1771 року. Значну його частину розібрали.
В плані замок був прямокутний. Мав два поверхи з кутовими вежами і замковим подвір'ям. В центрі північного крила замку була в'їздна башта, до якої вів звідний міст, з інших боків замок оточувався руслом та болотами р. Золота Липа. Навколо споруди були мури та рови. По боках в'їздної вежі стояли господарчі будинки.
У 1789 році Поморяни перейшли у власність Прушинських. Еразм Прушинський (помер в 1841 році) відбудував два крила замку - південне та східне - та розібрав північне та західне. Відбудову замку завершив його син Юзеф (помер близько 1875 року). Він відновив інтер'єри, покрив замок бляхою, заклав парк, теплиці. Як великий цінувальник мистецтв, він зібрав винятково цінну галерею олійних робіт видатних італійських майстрів, близько 300 рисунків славетних художників світу, в тому числі Рембрандта і Леонардо да Вінчі, гравюр польських королів, колекцію медалей і монет, печаток польських королів і князів, автографів польських королів, ікон, посуду, мозаїк. Впорядкування Поморянського архіву - теж його заслуга. Родина Прушинських заклала великий цвинтар, посередині якого стоїть їхній гробівець. Після смерті Юзефа все було знищено, за безцінь продано цінності, архів розпорошився.
В 1876 році замок перейшов у власність Романа Потоцького, чий син Єжи (Юрій, помер в 1961 році) опікувався замком до 1939 року, відремонтувавши його після руйнацій першої світової війни.
Знову процитуємо Т. Костенко:« Замок став свідком Листопадового Чину. 1 листопада 1918 року в Поморянах було роззброєно жандармерію. На ратуші вивішено жовто-блакитний прапор, і староста міста без спротиву передав владу українському військовому комітетові. Біля замку відбулося багатотисячне віче, виголошено безліч промов. Було встановлено українську цивільну владу. Згодом розпочалася польська окупація. Закривали читальні «Просвіти», українські кооперативи, проти українських діячів проводилася пацифікація. В 1930 році жителів Поморян врятував від неї граф Юрій Потоцький, який був на той час у замку. Він зателефонував Пілсудському, і військо нікого не зачепило. »
За графа Юрія Потоцького замок перетворився на гарну садибу. І про те, як вона виглядала в міжвоєнний період, є свідчення жительки Поморян Стефанії Козоріз.« Я мала 7 років, а графський син Андрій Потоцький був на 2 роки старший. Він любив бавитися зі мною і двома сусідськими дівчатками. Ми часто ходили до замку. Графиня була привітною, запрошувала нас до покоїв, де ми бавилися, а також їли разом з Андрієм. Сиділи разом з ним за столом і їли ту саму їжу, що і він. Пам’ятаю кімнати палацу: перша зала була великою, заставлена чучелами птахів та звірів, поруч кімната, де вдягалася графиня, обвішана дзеркалами, направо була спальня графа, а далі багато різних кімнат. У залах палили каміни, де на патиках вудили м’ясо. В замку був великий порядок. Серед двору клумби, на яких росло багато-багато троянд. Приїздила графська сім’я до замку навесні. На честь її приїзду на воротах вивішували чорно-жовто-зелено-білий прапор. Дорогу посипали піском і розрівнювали граблями. Граф приїздив 4-ма білими кіньми. У Поморянах полював зі собаками, яких мав 50-60 штук. Запам’яталася мені графиня. Казали, що вона іспанка. Мала довгу шию, ходила з розпущеним волоссям, вдягалася в чорну сукню, що волочилася по землі, з великим бантом ззаду. Графиня збудувала невеликий будинок біля замку – притулок для старих. Одну кімнату було відведено для дітей, де вони бавилися влітку. Останніми роками хтось приїздив з нащадків графа, очевидно, хотіли якось відбудувати замок, але нічого з того не вийшло »
.
Друга світова війна принесла нових квартирантів: тут жили два гестапівці, що управляли поморянським маєтком. Можливо, це й врятувало садибу від цілковитої руйнації. Та не врятувало німців: їх біля самісіньких воріт розстріляли хлопці з УПА. Потім приїхала каральна експедиція, і всіх чоловіків Поморян було заарештовано та вивезено на примусові роботи до Німеччини.
Кажуть, всі цінності з замку розійшлися по тернопільських музеях, а в самому замку у 50-ті рр. ХХ ст. містилися райком КПУ та райвиконком (тоді містечко мало статус райцентру). Далі сюди переносять ПТУ, а у 80-ті роки ПТУ переїхало у нове приміщення.
У замку після проведення реконструкції планувалося відкрити зробити Всеукраїнський будинок пристарілих для творчих працівників.
Сучасний стан
Після багатьох перебудов і довгого періоду занепаду він втратив свій первісний вигляд і знаходиться в аварійному стані. Збереглися два двоповерхові крила, східне із круглою вежею та південне з галереєю. Найстаріше - східне крило з круглою вежею. Далі південний корпус, що має відкриту галерею з боку двору, добудовану в XVIII-XIX ст. э
У круглій вежі з шатровим дахом влаштовано сходи, що ведуть на другий поверх. У стінах вежі збереглися бійниці, розміщені в чотирьох рівнях; бійниці є також в першому поверсі східного корпусу. Приміщення східного корпусу на першому поверсі перекриті хрестовими і циліндричними склепіннями. Південний корпус з боку двору оформлений двоярусною відкритою галереєю зі сходами в центрі. Нижній ярус вирішений у вигляді аркади, покрівлю над галереєю підтримують колони тосканського ордера. Вікна верхніх поверхів обрамлені білокам'яним наличниками з трикутними сандриками. Поморянський замок реставрований в 1978 році (архітектори Л. М. Дмитрович, Л. Л. Аленаускіне).
З північно-східного боку від замку розташована одноповерхова господарська споруда. Покрівля замку сильно пошкоджена. Штукатурка зовні частково збереглася, у стінах тріщини і вивалив.
Загальна площа забудови замку - 1206,00 кв. м, загальна площа приміщень замку - 1465,60 кв. м (включаючи підвали і горища - 2509,60 кв. м).
На 2009 рік замок знаходиться в жалюгідному стані: влітку 2008 року стик двох крил замку впав, розбирається кам'яна огорожа.
Костел в Поморянах
Вченим не вдалося простежити, коли в Поморянах постав костел і виникла римо-католицька парафія.
Близько 1748 року Гумніцький заклав в Поморянах фундамент мурованого костелу. У «Помянику» зазначено, що будівництво костелу почалося 1738 року. Для будівництва королевич Якуб-Людвік залишив фонд 12000 злотих і за ці кошти ксьондз Гумніцький звів стіни костелу до вікон. Закінчити не зумів, бо 6 вересня 1758 року помер. Стіни так і залишилися на 10 років.
Восени 1803 року ксьондз Левандовський писав, що костел почав будуватися з писаного каміння ще 50 років тому, але стоїть непокритий. Богослужіння відбувалися в захристії.
При ксьондзі Левандовському (1807—1808) будівництво костелу було завершене і він був покритий. 28 лютого 1812 року сюди на парафію призначили ксьондза Яна Ясінського, при якому повністю були завершені всі роботи в костелі (коштом Юзефа Прушинського).
1854 року всередині костелу сталася пожежа, а наступного року пані Менжинська привезла сюди з Парижа статую Богородиці. При ксьондзі Бжезінському художник Тирович намалював великий образ Трійці у вівтарі. Художник Фелікс Бедрицький розмалював стіни костелу, а вівтар встановив різьбяр Олександр Швачук з Колодієва. Обидва працювали разом, прикрашаючи церкви та костели Галичини.
В костелі було декілька гарних картин: портрет Яна III (автор Й. Купецький), портрет Ю.Прушинського (автор Рейхан-молодший), образ Христа (автор Андре дель Сарто), образ св. Йосифа (автор Вассарій), образ св. Йосифа (італійського автора Гцерціна). Орнати (ризи) були виготовлені з турецьких прапорів, здобутих Яном III.
Зараз костел має готичну сигнатурку і класичний фасад, він єдина будівля з історичних, що виглядає пристойно — його використовують за призначенням греко-католики. Костел має статус пам'ятника архітерктури, дуже цікавим є фасад костелу. На фасаді є герб, на якому зображено традиційний для Галичини масонський символ — око в трикутнику, а також обличчя хлопчиків, які (таке враження) цілуються. Також цікавим є портал над вхідними дверима в костел.
Орган поморянського костелу
Як і в кожному костелі, в костелі в Поморянах був орган, який ще встигли вивезти до Львова, поки він не зруйнувався зовсім. При розбиранні та перевезенні органа з рами вилетіли цвяхи незвичайного вигляду: ковані, чотиригранні, з двома зубцями-вухами, які при забитті зміцнювали щеплення з матеріалом. Експерти-історики вказали, що такі цвяхи виготовляли до початку XVIII ст. Таким чином вдалось визначити, що корпус органа був виготовлений наприкінці XVII ст.
При ремонті органа, який виконав В.Півнов, довелось замінити на нові труби двох регістрів та деякі язички в трубах, підправити механіку.
Орган має один мануал, 10 регістрів, 740 труб. Серед регістрів є екзотичний і дуже приємний - бамбукова флейта, труби якого виготовлені з використанням натурального бамбука.
З концертною метою орган не використовується через відсутність повітряної машини. Існує пропозиція передати інструмент у Вірменський кафедральний собор, де б його могли використовувати при богослужіннях.
На сьогодні це найстаріший із потенційно діючих органів України. Довгий час зберігався у Домініканському соборі у Львові, 2008 року перенесений до Вірменської катедри, де перебуває в розібраному стані.
Дерев'яна церква Собору Богородиці в Поморянах
Кілька слів про тридільну тризрубну дерев'яну церкву Собору Богородиці з 1690р. Її шукаємо на горбку за новішою мурованою церквою неподалік центру селища. Горбок - ключове слово: саме через таке верховне місцерозташування храму в Поморянах його називають горішнім. Була ще Долішня Троїцька церква, зведена в 1718 р. (не збереглася).
Дерев'яний храм-попередник на цьому місці стояв здавна. Його свого часу відбудовував батько Яна ІІІ Якуб Собєський - разом з усім поруйнованим ворогами містечком. Святиня згоріла в пожежі 1672 р. (чи не пов'язаної з турецькою навалою?), її було відбудовано у 1674 р. за священика Шашкевича (гм, невже Шашкевичі завжди проживали на Золочівщині?). Стара церквиця була замала для Поморян, що зростали, тож в 1690 р. стареньку замінили більшою, нині існуючою церквою. Теж дерев'яною - з тесаного дуба. Зрозуміло, що храм зводився без жодного цвяха (вже хоча б тому, що в ті часи цвяхи коштували цілу фортуну для бідних селян).
За місцевою легендою, її звели козаки з загонів Максима Кривоноса і полковника Морозенка, коли йшли в 1648 р. походом на Львів.
В 1851 р. інтер'єри храму було відновлено. Бляха вкриває дах святині ще з 1899 р. В 1969-1970 рр. проводилась фахова реставрація споруди. В ті часи будівля використовувалась як склад. Повернули віруючим споруду в 1989 р.
Одна з місцевих ікон (з 1658 р.) вважається в народі чудотворною
На одвірку зберігся старий напис (непогано читається, було б бажання). Стіни церкви мають легкий нахил досередини - вірну ознаку по-справжньому старовинних споруд. Дзвіниця розташована на південь від храму. Верхній ярус дзвіниці має арочні голосники по периметру. Дзвіниця постраждала від пожежі 19 травня 1889 р. - навіть дзвони розплавилися у вогні.
Певно, церкву відвідав 16 червня 1829 року митрополит Михайло Левицький, котрий був у Поморянах з візитацією. А в 1906 р. в Поморянах побував митрополит Андрей Шептицький.
В 1875 р. в містечку проводились антиалкогольні місії з участю проповідника отця Рудольфа Моха. З зеленим змієм боролися масштабними хресними ходами (до 6 000 учасників). На пам'ять про це зберігся хрест.
Мурований храм Св. Трійці в Поморянах
У Поморянах в сиву давнину перебували відділи кубанських козаків. Їх було дуже багато. Вони часто роздавали мешканцям безплатно цукор і сало.
У 1920 році була створена Українська військова організація (УВО), яка мала за мету дальше проводити збройну боротьбу за своє визволення від окупантів.
У Поморянах працювало ряд ремісників: шевців, кравців, кушнірів, бляхарів та інтелігенції, а саме адвокати, вчителі, лікарі та ін.
Основний одягом дівчат на цей час були: чорні вузькі спіднички, вишиті нитками білі блузки з манжетами. Цей костюм доповнювали чорні туфлі. Жінки носили спідниці, плахти виготовлені з конопель, фартухи. Хлопці носили білі сорочки з комірцем під краватку, костюми світло-зеленого, а також берети чорного або темно-синього кольору. Мантлі були вбранням для військових.
Основне взуття на цей час - полотнянки та взуття, виготовлене з виправленої шкіри тварин...
Сьогодні Поморяни - центр селищної ради, яка об'єднує три села. У Поморянах працюють середня школа, професійний ліцей, дитяча дошкільна установа, лікарня.
Поморяни включено до списку історичних міст і селищ України.
Про славу давнього містечка свідчать залишки замку, що чекають відбудови й оновлення.
